Як визначити правильно логопедичний діагноз? Консультація для початківців.
Логопед
– корекційний педагог, що займається виявленням, запобіганням та
усуненням мовленнєвих порушень у дітей, підлітків і дорослих. Прямим
професійним обов’язком є виявлення осіб з порушеннями мовлення та
комплектування логопедичних груп в ДНЗ, логопедичних пунктах ЗНЗ,
спеціальних школах-інтернатах, поліклініках та стаціонарах,
реабілітаційних центрах та проведення логопедичної роботи. Основою
для комплектування є логопедичний діагноз, визначений логопедом після
обстеження 5 компонентів мовлення (словникового запасу, граматичної
будови мовлення, зв’язного мовлення, фонематичних процесіві та
звуковимови) з детальним описом кожного компонента дитини з врахуванням:
1) стану пізнавального розвитку, 2) психолого-педагогічної
класифікації, 3) уточнення, диференціація механізму та структури
порушення за клініко-педагогічною класифікацією. Нагадую, що у
вітчизняній логопедії використовуються дві класифікації мовленнєвих
порушень, перша – психолого-педагогічна або педагогічна (за Р. Левіною),
друга – клініко-педагогічна. Психолого-педагогічна класифікація
виникла в результаті критичного аналізу клінічної класифікації з точки
зору її застосування в педагогічному процесі. Порушення мовлення в даній
класифікації поділяються на дві групи. Перша група –
порушення засобів спілкування (мовлення): фонетичний,
фонетико-фонематичний та загальний недорозвиток мовлення. Фонетичний
недорозвиток (ФП) – поєднує порушення звуковимови, складової структури
слова, просодичних компонентів, інтонації. Фонетико-фонематичний
недорозвиток (ФФНМ) – поєднує порушення звуковимови, складової структури
слова, просодичних компонентів, фонематичних процесів. Це порушення
процесів формування вимовляльної системи рідної мови у дітей із різними
мовленнєвими розладами внаслідок дефектів сприймання і вимовляння фонем. Загальне
недорозвинення мовлення (ЗНМ) – різні складні мовленнєві розлади, при
яких порушене формування всіх компонентів мовленнєвої системи
(словниковий запас, граматична будова мовлення, зв’язне мовлення,
фонематичні процеси та вимова звуків), які належать до
(фонетико-фонематичної), звукової та лексико-граматичної сторони при
нормальному слухові та відносно збереженому інтелекті. Залежно від
ступеня сформованості мовленнєвих засобів ЗНМ має 3 рівні, визначені Р.
Левіною, та 4-й – Т. Філічевою. В якості загальних ознак відмічаються
пізній початок розвитку мовлення, бідний словниковий запас, аграматизми,
дефекти вимови, дефекти фонемоутворень. Недорозвиток може бути
виражений у різному ступені: від відсутності мовлення або лепетного його
стану до розгорнутого, але з елементами фонетичного і
лексико-граматичного недорозвитку. Друга група – порушення у
застосуванні засобів мовлення, куди слід віднести заїкання, яке
розглядають як порушення комунікативної функції мовлення при правильно
сформованих засобах мовлення. Трапляється і комбінований дефект, при
якому заїкання поєднується з порушенням засобів мовлення – ЗНМ.
Порушення писемного мовлення за цією класифікацією розглядаються як
вторинні наслідки порушень усного мовлення. Клініко-педагогічна
класифікація спирається на традиційну для логопедії взаємодію з
медициною. Проте, на відміну від клінічної, виділені в ній види
мовленнєвих порушень не пов’язані тільки із захворюваннями. В даній
класифікації провідна роль відводиться психолого-лінгвістичним
критеріям. На їх основі картина мовленнєвого порушення описується в
термінах та поняттях, що спрямовують увагу логопеда на те явище, яке
повинно стати об’єктом логопедичної допомоги. Клінічним критеріям
відводиться роль уточнюючих. Вони орієнтовані на пояснення
анатомо-фізіологічного компонента порушення і причину його виникнення. В
залежності від того, який вид мовлення порушений, виділяють дві великі
групи: порушення усного та писемного мовлення. Порушення усного
мовлення поділяються на два типи: фонаційного (зовнішнього) оформлення
висловлювання, які називають порушеннями вимовної сторони мовлення;
структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення висловлювання, яке в
логопедії називають системним або поліморфним порушенням мовлення. Логопедичні висновки у дітей з порушеннями мовлення (первинний дефект) на основі 2 класифікацій повинні бути такими: Для дошкільників: 1. ЗНМ -1 рівня, моторна алалія (можливо сенсомоторна, можливо анартрія), еферентної форми. 2. ЗНМ-2 рівня, (можливо необтяжений варіант) післяопераційна відкрита ринолалія, ринофонія. 3.
ЗНМ -3 рівня (можливо обтяжений гіпертензійно-гідроцефальний синдром,
церебрастенічний синдром, синдроми рухових розладів (за О.Мастюковою –
позначаю для Вас - вибирається наявний синдром, а призвіще не писати),
псевдобульбарна (інші форми) дизартрія. 4. ЗНМ - 4 рівня, з
елементами фонетичного і лексико-граматичного недорозвитку, ускладнене
неврозоподібним заїканням тоноклонічної форми, помірного ступеня. 5. ФФНМ, стерта форма псевдобульбарної дизартрії (інші форми). 6.
ФФНМ, функціональна (чи органічна) складна дислалія
акустико-артикуляційної форми (чи артикуляційно-фонетична, чи
артикуляційно-фонематична) ускладнена синдромом рухових розладів
(можливо гіпертензійно-гідроцефальним синдромом, церебрастенічним). 7. ФФНМ, вихід з закритої ринолалії, ринофонія. 8.
Порушення темпу, ритму плавності мовлення. Неврозоподібне (невротичне,
змішане) заїканням тонічної (клонічної, змішаної) форми, важкого
(легкого, помірного) ступеня. Для школярів (для учнів 1 класу): 1.
ФП, порушення вимови окремих звуків (ламбдацизм, ротацизм… та ін.). 2.
ФФНМ, функціональна (чи органічна) складна, поліморфна дислалія
акустико-артикуляційної форми (чи артикуляційно-фонетична, чи
артикуляційно-фонематична) ускладнена синдромом рухових розладів
(можливо гіпертензійно-гідроцефальним синдромом, церебрастенічним). 3.
ЗНМ - 4 рівня, з елементами лексико-граматичного недорозвитку. (для
учнів з 2 класу): 3. ФФНМ, функціональна (чи органічна) складна,
поліморфна дислалія акустико-артикуляційної форми (чи
артикуляційно-фонетична, чи артикуляційно-фонематична) ускладнена
синдромом рухових розладів (можливо гіпертензійно-гідроцефальним
синдромом, церебрастенічним), порушення писемного мовлення
(форма…артикуляторно-акустична дисграфія,…); 4. ЗНМ - 4 рівня, з
елементами лексико-граматичного недорозвитку, Семантична дислексія,
аграматична дисграфія. 5. Заїкання….. 6. Дизорфографія …(після 4 класу). В
спеціальній педагогіці й психології виділяються групи дітей (їх вісім) з
ними працює логопед, але порушення мовлення розглядає у 7 груп як
вторинні дефекти: 1. Діти з вираженим і стійким порушенням слухової функції (глухі, слабочуючі або пізньооглухлі). 2. Діти зі стійким порушенням зору (сліпі, слабозорі). 3. Діти зі стійким порушенням інтелектуального розвитку (дебільність, імбецильність, ідіотія). 4. Діти з тяжкими мовленнєвими порушеннями (первинний дефект). 5. Діти з комплексними порушеннями. 6. Діти з порушенням опорно-рухового апарату. 7. Діти із затримкою психічного розвитку. 8. Діти з психопатичними формами поведінки та з порушеннями аутичного спектру. Інші групи дітей в залежності від стану слуху та інтелекту: 1. Системне
недорозвинення мовлення у дітей з вираженим і стійким порушенням
слухової функції (глухі, слабочуючі або пізньооглухлі). 2. ФФНМ…, ЗНМ…, заїкання… у дітей зі стійким порушенням зору (сліпі, слабозорі). 3. Діти зі стійким порушенням інтелектуального розвитку (дебільність, імбецильність, ідіотія). Дивись вище. 4. Діти з тяжкими мовленнєвими порушеннями (первинний дефект). Дивись вище. 5. Системне недорозвинення мовлення у дітей з комплексними порушеннями. 6. ФФНМ
(стерта форма псевдобульбарної дизартрії …та інші форми), ЗНМ
(псевдобульбарної дизартрії …та інші форми) у дітей з порушенням
опорно-рухового апарату (ДЦП). 7. ФП (вид, форма), ФФНМ (вид,
форма), ЗНМ (рівень, вид, форма), (ЛГНМ) лексикограматичне
недорозвинення мовлення, заїкання (вид, форма, ступінь), порушення
писемного мовлення (форма) у дітей із затримкою психічного розвитку. 8. ФП
(вид, форма), ФФНМ (вид, форма), ЗНМ (рівень, вид, форма), заїкання
(вид, форма, ступінь), порушення писемного мовлення (форма) ускладнена
синдромом рухових розладів (можливо гіпертензійно-гідроцефальним
синдромом, церебрастенічним та іншими), мутизм, дитяча афазія, порушення
мовлення аутичного спектру (для аутистів, РДА – виставляє психіатр) у
дітей з порушеннями поведінки та спілкування. Рекомендую для користування: 1. Логопедія.
Підручник: [друге видання, перероблене та доповнене]. За ред. М. К.
Шеремет. – К. : Видавничий Дім «Слово», 2010. – 672 с. 2. Обухівська
А. Г. Діяльність психолого-медико-педагогічних консультацій в системі
освіти України / А. Г. Обухівська// Корекційна педагогіка. – 2007. – №
2. – С. 21-26. 3. Психолого-педагогическая диагностика: [учебн.
пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений] / И. Ю. Левченко, С. Д.
Забрамная, Т. А. Добровольская и др.; [под ред. И. Ю. Левченко, С. Д.
Забрамной]. – М. : Издательский центр «Академия», 2003. – 320 с. 4. Сергеєва
І. В. Логопедична допомога в системі освіти України / І. В. Сергеєва //
Хрестоматія з логопедії : навчальний посібник / Уклад.: М. К. Шеремет,
І. В. Мартиненко. – К. : КНТ, 2006. – С. 33-37. 5. Вступ до спеціальності: Логопедія. — Навчальний посібник / І. М. Омельченко, В. В. Тарасун, Л. О. Федорович. — Кременчук: Християнська Зоря, 2011. — 415 с.
|